Уляна КРИШТАЛОВИЧ

ЛИСТИ ІВАНА ЙОСАФАТА СКРУТЕНЯ
ДО РОМАНА ЛУКАНЯ

Упродовж тривалого історичного періоду духовенство становило могутній пласт української культури. Його кращі представники були наставниками і вчителями для інтелігенції, відігравали вагому роль у збереженні і плеканні національного духу народу. Однак нині для нас невідомі чи майже невідомі Імена доктора філософії о.Йосипа Застирця, – доктора богословія о.Миколи Кондрада, професора богословія о.Андрія Іщака, доктора богословія о.Володимира Залозецького, доктора теології і філософії о. Івана Йосафата Скрутеня та ін., невідомий їх науковий доробок і праця в галузі літератури та історії, невідома їх просвітницька діяльність. Вважаємо це повідомлення про вченого-теолога, філософа і видавця Івана Скрутеня, яке супроводжується публікацією документів, початковим кроком у дослідженні ролі греко-католицького духовенства у культурному житті Галичини початку XX ст.

Скрутень Іван Йосафат народився 24 лютого 1894 p. y селі Пархач Сокальського повіту. Після закінчення гімназії вивчав за кордоном філософію і теологію. Отримавши в Римі 1917 р. церковний докторат з цих наук, він повернувся в Галичину. 1918 p., після висвячення, деякий час викладав у василіанській гімназії. У 1927 р. стає дійсним членом Богословського наукового товариства у Львові, а з 1929 р. – професором львівської греко-католицької Богословської академії. У 1930 р. його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка[1]. Проживаючи з 1920 p. y Львові в монастирі оо.Василіян, він завідує монастирською бібліотекою і пише хроніку цього монастиря.

Перші літературні спроби І.Скрутеня з'являються друком 1913 р. на сторінках популярних видань василіянського чину „Богословіє”, „Нива”, „Поступ” під псевдонімами І.Пархоцький, І.Стефанів, Й.І.Скр., Й.Скрут[2] Серед перших праць Скрутеня – „Філософічна система католицьких шкіл”(„Поступ), „Основи Марійського культу” („Нива”), „Під хвилю пропам'ятних роковин (історія Яворівського монастиря СС „Василіянок” [„Поступ”]), ”У чернечій келії (з приводу 25-ліття митр. А.Шептицького” [„Богословіє”]). Редакторську діяльність Скрутень починає з заснованого ним у 1921 р. наукового католицького студентського вісника „Поступ”, який редагує протягом п'яти років.

З появою 1924 р. „Записок Чину св. Василія Великого” (усього вийшло шість томів; випуск 3-4 VI тому, готовий до друку, не вийшов унаслідок „військової хуртовини”)[3] починається важливий період в біографії Скрутеня як дослідника історії церкви, науковця і талановитого редактора. Ставши засновником, першим редактором і головним співробітником „Записок ЧСВВ”, Скрутень дуже швидко зібрав навколо свого видання широке коло українських істориків, літераторів, політичних і церковних діячів. На сторінках журналу в різний час друкуються Я.Гординський, М.Возняк, О.Макарушка, І.Франко, В.Щурат, С.Решетило, І.Свєнціцький, Б.Барвінський, В.Заїкин, В.Залозецький, Г.Кинах, М.Голубець, І.Крип'якевич, М.Андрусяк, І.Огієнко. У відділі бібліографії Скрутень друкує свої численні рецензії на праці, видані різними мовами (українською, російською, польською, старослов'янською, румунською, французькою, латинською, німецькою), і залучає до цього не принагідних рецензентів, а справжніх фахівців – таких, як В.Лаба, П.Філяс, С.Томашівський, О.Максимович, Г.Костельник, А.Іщак. У „Записках ЧСВВ” І.Скрутень друкує такі свої праці: „Бібліотека оо. Василіян у Львові” (T.I, III), „Сторінки з історії монастирської школи в Лаврові” (Т.IІ), „Д-р І.Франко і Василіяни” (Т.IІ), „Синопсис” Пліснесько-Підгорецького монастиря” (Т.І, III).

Про своє ставлення до створеного ним часопису Скрутень напише пізніше в листі до І.Борщака від 3 травня 1933 p.: „Працюю сам один самітній, вкладаючи у кожне видання багато труду і нервів. На „Записки ЧСВВ” дивлюся, як на мою дитину і свідомий сього, що наколи я нині замкнув очі чи не схотів далі видавати, так з певністю „Записки ЧСВВ” перестали 6 виходити[...]”[4].

Редакторський хист Скрутеня виявився в обґрунтуванні чіткої програми нового видання і доборі матеріалу, що його містили „Записки ЧСВВ” (у програму входили: „1. Буллі і декрети Апостольського Пристола, що відносяться до Чина; 2. грамоти і привілеї, видавані будь для цілого Закону, буть то для одної провінції чи монастиря; 3. списки давніх і новіших капітул; 4. акти візитацій; 5. протоколи консульт; 6. інвентарі монастирів; 7. катальоги монахів; 8. хроніка Чина, провінцій і монастирів; 9. листи, письма і їх подібні ріжнородні записки. Далі, входять тут збірники научні, церковні і літературні”)[5]; в доцільному і систематичному розміщенні цього матеріалу в кількох окремих відділах (”1. Студії, статті, нариси і оригінальні дописи; 2. Матеріали і жерела до історії Чина, монастирів і монахів; 3. Miscellanea, призначений на всячину, хроніку і на біжучі теми; 4. бібліографічні записки”)[6], в залученні великої кількості співробітників, серед яких були як духовні, так і світські особи різних політичних поглядів і наукових уподобань. Доцільно буде зацитувати тут думку з листа В. Горленка, тонкого знавця літератури, від 21 листопада 1893 р. до М. Стороженка: „[...] Живість журналу залежить від живих статей, але живі статті викликаються і життям самої справи і Його керівників. Коли при кермі сидить мертвяк, чи може живо і бадьоро рухатися човен?.. Нема сумніву, що „редакція” є не тільки течка, куди складаються статті й здаються потім до друкарні. Це дуже важливий моральний первень, що зв'язує й оживляє. Це – дух видання,,. Коли він єживуть і бідні видання, і це саме він і міняє їх долю[...]”[7].

Як історик Чину св. Василів Великого, Скрутень поставив перед собою мету якнайширше висвітлити у своєму часописі ту роль, яку відігравали монахи і монаші установи у релігійній та суспільній праці, літературі, мистецтві, науці й культурі українського народу, „Історія Чина св. Василія Великого, се в великій мірі історія загально українська; радощі Чина, се світлі картини всього українського життя, а його болі, терпіннями нашого загалу”[8].

Прискіпливий дослідник історичних джерел, Скрутень ревно ставився до збереження нашої рукописної спадщини. „Доля самих матеріалів, передусім рукописних, – пише він, – каже кожному призадуматись над їх ратованнєм. Вони псуються, линяють і коли далі оставити їх судьбі, безпощадний час готов затерти слід по них. Не зайвою, отже, поява й існовання „Записок ЧСВВ”[9].

Залишаючись пильним і сумлінним дослідником історії церкви і свого Чину, Скрутень не був байдужим до, так би мовити, світської науки. В рецензії на відому працю професора О. Геча[10] він висловив свої власні думки щодо тогочасного політичного життя України, питання, що так багато заважили в науці, літературі, мистецтві і загалом в історії України: „[...] А що найзгубніше для науки, то сей радянський змисл, радянський кут бачення, радянська очевидна і злобна брехня, що їх відчувається у працях усіх ділянок і усіх авторів. Дізнається вражіння, що божевільний впоює і накидає всім і кожному свою божевільну думку, свій божевільний світогляд, своє божевільне слово, свій божевільний чин”[11].

Добрий промовець, талановитий проповідник з великим багажем знань у галузі гуманітарних наук, Скрутень неодноразово був доповідачем на міжнародних конгресах: істориків (1932), візантологів (1934), бібліотекарів і архівістів (1936)[12]. Зберігся лист І.Скрутеня до Р.Луканя, в якому він детально описує роботу IV Міжнародного конгресу Візантійських студій у Софії 1934 р. Даючи характеристику конгресу, називаючи прізвища найвідоміших учених-візантологів, присутніх на ньому, перелічуючи і обґрунтовуючи питання, які обговорювалися, Скрутень знову повертається до теми участі духовних осіб у суспільній праці, в науці і культурі. На конгресі, за його словами, „переважають люди світські ріжних призвань, ріжних суспільних станів та ріжних переконань. Є, однак, поважне число духовних осіб, священиків католицьких і православних, ріжної ранги у церковній єрархії. А для проречистого доказу на се, що й особи законні, ченці-монахи, як скрізь, так і тут двигають на своїх раменах добру пайку всемірної науки, у Софії знайшлося около 20 учених ченців, що попросту врослися в діяння конгресових засідань, секційних і пленарних, дорівнюючи завсіди крокови своїх світських товаришів, а нераз вибігаючи навіть добре наперед них. Були тут: оо. Василіяни, Єзуїти, Асумпціоністи, Воскресенці, Лазаристи, Капу­цини і інш.”[13].

У 1939 p., виконуючи свій місіонерський обов'язок, І.Скругень перебуває у Варшаві. З листа до Р. Луканя, датованого 17 березня 1939 p.: „Свій „подвиг” на варшавському ґрунті закінчу щотільки в неділю, 19.ІІІ., на співаній сл. Божій. Студенська громада святкує чийсь там ювілей і просить, щоб я сказав ще відповідне слово, треба було приймати їх просьбу. Добре, що. загалом молодь горнеть­ся до нас і держиться церкви”, „Я такий втомлений і несвій, що ледве жию. Спати не можу, днями цілими держуся тільки нервами. По Варшаві маю ще реколєкції в Бучачі і там просять мене ще й з серією рефератів на релігійно-суспільні теми. Мушу бодай кілька днів відпочити, а чи поступлю до Львова і коли – не знаю, – хиба, щоб узяти чисте білля і деякі свої записки”[14]. Наступний свій лист в Україну І.Скрутень напише лише в 1942 р. з Мюнхена.

У період окупації Скрутень живе в Німеччині, де провадить наукову працю в бенедиктинських монастирях. Тільки 1949 р. йому вдається виїхати до Риму. В листі до І.Борщака від 25 березня 1949 р. він пише: „В Німеччині я від 19.1.1940 р. За той час – різно бувало. Але, славити Бога, все проминуло. Радію, що нарешті зможу вирватися з Німеччини, з того зав'язаного мішка, і знову, по стільки роках, знайтися серед своїх співбратів і рідного окружения[...]”[15]. Того ж року в Римі виходить перший випуск відновлених ”Записок ЧСВВ” латинською мовою, редагований І.Скрутенем. Помер І.Скрутень 1951 р.

Листування Івана Йосафата Скрутеня з Романом Луканем[16] (збереглися здебільшого листи Скрутеня до Луканя) – це яскравий приклад взаєморозуміння і плідної співпраці двох науковців, людей, які самовіддано служили справі дослідження і збереження української історичної спадщини, справі плекання того міцного внутрішнього національного стрижня в народі, що визначає культурний рівень нації.

Степан-Роман Лукань народився 17 вересня 1907 р. в селі Старуня на Станіславівщині. Після закінчення Станіславівської гімназії навчався у Львівському університеті. У 30-х роках вступив до василіянського монашого ордену. Побував у монастирях Бучача, Крехова та інших. Працював у Центральному василіянському архіві в монастирі св. Онуфрія у Львові та редакціях „Записок ЧСВВ” і „Альманаху слов'янських богословів”. З осені 1939 р. працював у. бібліотеці Львівського філіалу АН УРСР, а в роки окупації знову повернувся в монастир. Загинув за невідомих обставин 1943 р.

Список наукових праць Луканя значно коротший, ніж у Скрутеня, проте його праці в галузі бібліографії заслуговують на детальніше дослідження. У фонді Р. Луканя збереглися бібліографічні матеріали до історії міст, сіл, монастирів і церков України, до історії української мови, літератури і мистецтва Х-ХVІІІ ст.[17], до історії освіти та діяльності василіянських шкіл у Галичині XIII-XIX ст.[18], до історії василіанської друкарні в місті Почаєві[19]. Обширний бібліографічний матеріал до історії церкви: виписки про обряди, церковні співи, релігійні календарі за 1898-1932 pp.[20], бібліографія публікацій до історії виникнення та діяльності української християнської церкви ІХ-ХІХ ст., до історії унії в Україні, до історії виникнення і діяльності василіянського монашого ордену та ордену сестер Служебниць[21]. Збереглися у фонді складені Луканем бібліографічні матеріали про українських гетьманів XVII-XVIII ст.[22] та виписки до історії етнографії, фольклору, іконописного мистецтва і мовознавства[23].

Співпраця І.Скрутеня і Р.Луканя насамперед ґрунтувалася на редагуванні „Записок ЧСВВ”. Оскільки робота над часописом була пов'язана з діяльністю друкарні при Жовківському монастирі (шість томів „Записок ЧСВВ” вийшло в Жовкві), велика група документів, серед яких і листування адресатів, відклалася у фонді Протоігуменату василіянських монастирів у Львівському державному історичному архіві.

Однодумці у ставленні до вивчення історичних джерел, сподвижники у пропагуванні василіянського ордену І.Скрутень і РЛукань у багатьох випадках працювали разом над дослідженням тих чи інших питань. У 1930 р. Р. Лукань продовжив почату раніше роботу І.Скрутеня над інвентарними описами рукописів василіянських монастирів у Добромилі, Лаврові і Львові за 1694-1829 pp.[24]

З великої кількості листів Івана Йосафата Скрутеня, які збереглися у багатьох збірках документів Центрального державного історичного архіву України у Львові, публікуємо лише чотири його листи з фонду Романа Луканя. Опинившись через війну і складні політичні події далеко від рідної Галичини, Скрутень після довгої мовчанки пише перші листи з чужини саме до Луканя: №127 квітня 1942 p.; №2 - 28 квітня 1943 p.; №3 - 16 липня 1943 p.; №4 - 9 жовтня 1943 р.

У згаданому фонді зберігається ще 24 листи І.Скрутеня з 1934-1943 pp. П'ять із них написані Скрутенем з Міжнародного конгресу візантологів у Софії 1934 р. Листи 1935-1939 pp. стосуються поточних видавничих та редакторських справ „Записок ЧСВВ”.

Пропоновані листи публікуються вперше. Лист від 27 квітня 1942 р. писаний на фірмовому бланку „Записок Чина св. Василія Великого” з вказаною адресою і з гербом василіянського ордену. Зберігся конверт від цього листа з німецькими поштовими марками. На листах Луканем позначені дати їх отримання і дати відправлення відповідей. Усі листи, крім першого, підписані автором „о.Й.Ів.Скрутень”. Листи публікуються зі збереженням мови оригіналу.

 

№ l

München, дня 27 квітня 1942 [p.]

Дорогий о. Романе!

Саме прийшов я з бюра і застав Вашу ласкаву посилку. А в ній? Боже мій! І очам своїм не повірив. Не повірив, хоч вони зайшли сльозою... І карточка була до дорогого (recte: Дурного) Івана, з відомими і не відомими підписами. Став я те все переглядати, став читати – раз, другий... Коли трохи успокоївся, забрався писати листа цього.

Сердечно Вам вдячний, дорогий о. Романе, за ту незвичайно милу несподіванку. Своїх особистих почувань я не в змозі і на папір перенести. Про них отже мовчатиму. Скажу одначе кілька слів про те, що так чи інакше вяжеться з одержаною посилкою. А Ви уважно читайте і на вус мотайте.

З усього присланого мені бє радісне і бадьоре почування. Та чому не думаєте і про смуток, котрий з радістю обіймається? Навіть о.Ір. Назарко1 не буде вічно молодий і – „дужий”! Захоплювався й я 1939 р. (ще й в початках 1940 р.), а так повалило мене, на обидві лопатки поклало – розчарування. Воно йде, воно прийде, якщо земля не змінить обороту свого. З того „оброчок” моральний: бути готовим і на смуток! Чотири сторони світу ще досить місця мають, щоб приймати розігнаних... Deo volente*. буде скорб і тіснота велія, хоч поштивий секретар о.Євтимій2 мабуть іще далі захоплюється величинами „небесними”.

Я мовчав і буду мовчати. Чи чували Ви коли про vis major?** А може писати мені коли на адресу пп. Когутів, чи якої там іншої фамілії? Подайте адресу!

Працюю в університетській установі, в якій законтрактований я по кінець 1942 р. Не маю права вирватися. Саме тепер хотів я відвідати тяжко хорого о.Решетила3 і просив перепустку на два тижні і не одержав. Ще давніше старався „скочити” до Кракова і нога поховзнулася... не смійтеся з мене, бо й Вам таке буде! Ніхто не знає і знати не може мого „субстанціяльного” звання. Мій шеф – золота людина. Професор університету. Але і над шефом є ще шеф... тож пишіть далі до „Дорогого” Івана, per*** ти, а Absender'a**** подавайте чисто по-світськи. Той „Lviv” на печатці, та „Zovkivsçka”, те „Vasyl.” нехай не видніють! У нас тут інакша є правда... Покотиться вона і до Вас. У Листах теж будьте дуже обережні. Знаю, що говорю! Коли цей мій лист одержите, запам'ятайте те собі, бо більше про такі речі писати не буду. Jak gdyby nic, jak gdyby nigdy...***** (як воно далі є в тексті, спитайте о.Іринея). Скажу і те, що за границею я загалом писати не можу.

Про Вас я мав вістки, а з Вашим братом Василем навіть частенько листувався. Рік цілий „висидів” я в таборах. Але й мав я їх! Два рази лежав у шпиталі (разом 7 тижнів). Втратив 27 кг.! Дрібничка, пане брате! Жовчеві каміння. Чи не наслідки моєї „приязни” і моїх „хожденій” з о.Іринеєм? З табору вирвали добрі люди, таки тутешні, мінхенські. Мої ”сокашники” таборові ще далі сидять і блукають манівцями, – тим разом, але не померли. Трохи сидів у бенедиктинів у NA., а коли їх почали обкроювати, я мусів шукати для себе праці. І знайшов нарешті. З початку мешкав у „кімнатці”-клітці, що не мала ні вікна, ні світла, ні стола, а мала тільки-блошині (пр[офесор]. Дувірак скаже: таке то й йому (ніби мені!!) належалося!). За таке мешкання платив тижнево 5 RM.****** Опісля перейшов на „краще” мешкання за 35 RM. місячно. Перебув у ньому люту зиму. Все було б добре, якби не – господиня (нічим найстрогіший ігумен, нічим бл. п. Лехова!). Тому знайшов третє – за 25 RM., в якому тепер живу. Харчуюся аж у трьох місцях. Це тут ”багателя”! Ходжу ще далі в анцугу ”львівськім”: сподні покойного] О.Назарука4, блюза д-ра Залозецького5, камізелька – Іолубця6. Хоч ставай до фотографії перед о. Євтимієм! Черевики ще ті, що їх колись зробив Чорній для о.Іринея, а він їх відступив оЛуцикові7, а цей останній мені. Латка на латці! Кашкет – як його мав колись пок[ійний] Лємпель-бляхар.

Кінчу і Вас та всіх (до „найнизшого слуги” вкл[ючно]) сердечно здоровлю.

Ваш Скрутень.

P.S. А ”відгукніться” знову!

 

ЦДІА України у Львові, ф.364, оп.1, спр.98, арк.66-67 зв.

 

 

№ 2

Niederalteiche, дня 28 квітня 1943 [p.]

Дорогий о. Романе!

Нарешті я знайшов можливість написати Вам листа. Скільки раз робив я постанови подякувати Вам за всі листи Ваші, за всі ласкаві посилки та взагалі прислуги Ваші і на жаль, ні разу досі не міг я перевести їх у діло! Вибачте. Що тільки тепер, знайшовшись на самоті, в уєдиненні, сплачую Вам цей довг приємний. Мені, знаєте, не легко писати до Вас, особливо не годиться робити це часто і в тій матерії, котра цікавить нас обидвох рівночасно. Нині по черзі торкнуся тих справ, що більш актуальні або вже дещо задавнені.

З поміж залишених паперів пок[ійного] о.Є.М.Яремчука8 післав я досі на вашу адресу три поручені листи, а саме: 23.3.1943, 2.4.1943 і 14.4.1943. Нинішня посилка – четверта з ряду. Залишаються ще в мене: переписка, приготовлювана докторська праця і gros* його річей (більших і меньших).

Від Вас одержав я масу масенну посилок, листів тощо. Всім я невимовно тішився і окремо Вам за це вдячний. Деякі посилки були на цензурі, але якось дісталися до моїх рук. Спеціяльну радість учинили Ви мені, присилаючи дописи і привіти (збірні та подинокі) від знайомих осіб, їм усім і кожному зокрема складаю через Вас сердечну подяку. При нагоді передайте дотичним і від мене моє слово. І так:

Проф. I. Крип'якевичеві скажіть, що я остаюсь idem qui semper totus eius. In bibliotheca inveni quaedam, quae characterem et actionem externam hetmani B. Chmelnickyi illustrant. Notitia haec pro Regia Majestate Bavariensi a quodam coaevo auctore in Italia conscripta fuit saec[ulo]. XYII. Nunc specialis nihi cura est, haec omnia quae his in regionibus de monachis orientalis ritus antiquitus derelicta fuere diligenter ut colligam et sic oblivioni ea eripiam, ne commoratio mea frustra et manca évadât. Praeterea historiam quae spectant societatis „Україна” (Ukraine) dictae, tempore belli mundialis in civitate München sedem suam habentis, chronologice, ut aiunt, atque secundum fontes locales exquirere conabor, quia sensim sive sensu ii omnes, qui ad hoc usquae tempus in vivis supersunt, paulatim senescunt aut aliam in vitam transmigrare in votis habent. Vale аc uxori tuae exoptatissimae a me salutationes plurimas porrigere ne obliviscaris!**

Др. В.Щуратові9 передайте таку відповідь: не в тому сила, що пригадуєш себе – платонічно, а в тому, що з Жовківською 3610 держите себе далі – практично! А на палкий, поетичний захоплений Ваш запит: „Чи там у Берліні, як у нас нині”? стверджую патетично: Батьку! Від Кракова до Кійова, всюди біда однакова! Ну? Що Ви на те? Дай Вам, Боже, життя голос!

Пані д-р. М.Деркач11 закомунікуйте: Сердечно Вам дякую за щирий привіт і добру память про мене. Я захоплений вісткою, що часто згадуєте мене.. В нашому віці це вже не є небезпечно! Здоровлю Вас усім добром!

Коханому д-р. Гр. Лужницькому-Русьові12: Ваше інтимне визнання поклало мене на лопатки! Було колись, що правда, на Україні і т.д. Але: Все йде, все минає, і: Ще вернуться сни мої прекрасні... Стискаю і цілую Вас палко. Дружину Вашу сердечно здоровлю, а „велику вже” Христю благословлю. Чи може одержала вона вже братчика?

Високоповажаному], о.Канонікові13 цілую Ручки і сердечко співчуваю в глибокому смутку. Пане Русю! Все вперед, до зір, до ясного сонця, по руно золоте! Fortes fortuna juvat*! Не хиляйте і далі вниз прапора! Чи стрінемось іще?-?-.

Пані К.Голубцевій: Ви непоправні, Пані! Тому бажаю Вам – великодно! обнови. Христос воскресе!

Поздоровлення прошу передати від мене: проф. M. Вознякові14 дир. Ґенсьорському15, дир. Дорошенкові16, Дарці Вергановській, пп. Шарковим, пн. Когутам, о. д-р Г.Костельникові17, п. В.Мудрому18.

Зокрема щиро дякую за все і гаряче здоровлю всіх і кожного зокрема членів львівської обителі.

Чи правда, що помер о. В.Толочко з Бильна? Коли?, Якою смертю?, Чому?

Залучений Ex libris (2 примірники) прошу передати проф.І.Крип'якевичеві – для його збірки.

Моє все листування (збережене в 6ібл[іотеці] НТШ)19 нехай поки що залишиться поза монастирем. Маю дуже поважні рації до того. Я повертаю завтра назад до München. Напишіть кілька слів туди. Сердечно Вас здоровлю, Ваш

о.Й.Ів.Скрутень.

ЦДІА України у Львові, ф.364, оп.1, спр.98, арк.68-69 зв.

 

 

З

Manchen, дня 16 липня 1943 [p.]

Дорогий о.Романе!

В залученню посилаю „люзьні”* аркуші, призначені для дир[ектора] Іл[аріона] Свєнціцького20, Прошу їх йому від мене доручити і гарно при тім поздоровити. Бажану книжку (Dietrich, Geschichte der byz. L.)21 не легко знайти. Вона вичерпана, а крім того така література сьогодні не актуальна. Хиба при якісь нагоді зможу її купити і тоді пішлю почтою. Скажіть директорові, що згадує його приємно проф. Fr. Dölger22. З поміж його знайомих є ще тут проф. E.Koschmieder, нині важна і товста шишка. Між собою розмовляємо завсіди по-німецьки.

Ваш лист (писаний 3.6. і 26.6.) і пакетики я одержав щотільки 10.7. Один пакет був на цензурі. Щастя, що Вороненький23 був окремо, бо був би я його не побачив навіть. Загалом з посилками до мене не завдавайте собі труду. Те, що в Вас дозволене, тут непотрібне. В листі пришліть мені тільки який календар на 1944 р. і Устав на 1943/44 p.p. „Записки ЧСВВ” нехай у Вас залишуться. „Львівські В[істи]” посилайте раз у місяць. „Місіонера” ні!!

Книжечка I.Looshorn, der hl. M.J.K.24 була в Жовкві. Її „вкрав” я колись із бібліотеки гюк[ійного] єп[ископа] о.Боцяна25. Вона від давна вичерпана. Тут має П одна велика почитателыса св. Йосафата (моя добродійка, опікунка і висвободителька з табору!) Може таке статися, що при прощанні, на памятку, я одержу від неї і цю книжечку. Для неі я відпустив свої мощі св. Йосафата і св. о.Василія Вел[икого], що ix я був узяв з собою з Львова. Написала вона і має готову до друку окрему працю про св. Йосафата. Саме ця праця (в дійсності сам св. Йосафат!) спричинила наше знайомство, а за тим і моє звільнення з табору. Це не було так легко одержати звільнення (справа тягнулася понад три місяці!), але св. Йосафат побідив. Названу працю я виправив і доповнив хоч проф. G.Wünderle (східняк!) гостро скритикував її, а Herder26 мав її видати в серії Zeugen des Wortes. Скінчилось однак на тім, що в міжчасі прийшла заборона друкувати релігійні речі і так манускрипт чекає кращих днів.

Поперечитував я всі Ваші статті і сердечно Вам з того приводу гратулюю. Бачу, що Ви, о.Романе, тепер там великий потентат пера. Щасти Вам, Боже! Тільки в одному просив би я Вас бути більше осторожним і не фальшувати історії. Маю на думці „Записки ЧСВВ”, їх повстання, розвій, видавання, тощо. Коли Ви вже за життя того, хто їх оснував і т. д., скажу так по-большевицьки представляєте їх історію, так щож то станеться, коли цей основних і т. д. натягне ноги і переставиться на той світ?! На щастя, ще нині є в живих ті, що знають дійсну історію, обєктивну правду, як то воно було... Не пишу цих слів для моєї особистої оборони (бо її я не потребую!), але от так собі, аби баламуцтво не ширилось, аби Ви, молодий історик, не зманірувалися. Ще заки я самий, на власні очі, побачив, що там діється довкола „Записок ЧСВВ”, мої знайомі з кількох місць (між ними, крім світських учених, були і 2 василіяни!), присилали мені запити, спочування, ба навіть готові тексти дописів до газет. Самі, за своїм підписом, хотіли в німецькій і українській науковій пресі вияснити всю справу. Тільки мій спротив і мої усильні просьби здержали їх від повзятого наміру. Це стільки Вам, о.Романе, для інформації. Я особисто переболів уже багато, перетерплю ще й те. А коли б я сам вибирав для себе напис, що його малиб помістити на моїм нагробнику, так без вагання видрав би і написав би текст: „Й врази члвhку домашній єгω* (Мат.Х, 36).

„Südost-Forschungen” покищо в розпродаж не йдуть. Це видання „довірочне” і служить тільки точно означеним цілям. Навіть я не можу для себе скомплєтувати всіх річників. Але підождіть трохи, може вдасться мені переслати Вам бодай останні томи. Вони друкуються в Моравії.

До о.Протоігумена пишу окремо і там говорю про мою військову справу. Здоровлю Вас сердечно.

Ваш о.Й.Ів.Скрутень.

ЦДІА України у Львові, ф.364, оп.1, спр.98, арк.70-71 зв.

 

 

№ 4

Niederalteich, дня 9. жовтня  1943 [p.] Дорогий Отче Романе!

Відважний німецький громадянин не зражується нічим, навіть тим ні, що Ви обіцяли написати до нього листа, а однак досі не написали. Навпаки, навіть серед найтяжчих обставин він зберігає повну рівновагу духа і – звичайно переходить до наступу. За кілька днів обходити будете день іменин, – св. Романа Сладкопівця. Спішу отже з далекої чужини, щоб Вам скласти гарні побажання. Не тільки цей день, але і життя Ваше ціле, нехай буде ясне і щасне! При тім бажаю Вам багато ласк Божих і світла небесного при помочі якого йдіть безпечно до наміченої ціли. А на час грядучої нової проби бажаю Вам відваги і сили, тих великих двох дарів св. Духа, що з ними всяку силу вражу переможите. In te Domine speravi, non confundor in aeternum!** Вкінці – доброго здоровля, на многі і благі літа!

Від довшого часу сиджу на селі. Ще нічого в життю не цінив я так і не любив села, як саме сьогодні. До міста належу і для міста працюю, але голову скриваю таки на селі. Наукова праця тепер у місті просто неможлива. Всі наші книжки, вся бібліотека в пивниці. Саме приміщення нашого Інституту вже змінювали ми два рази. Кожночасні налети що раз то жахливіші. Останні були в ночі з 2.10. на 3.10. і з 7.10. на 8.10. Покищо і поїздом не можна доїхати ще до Milnchen'ů. Моє помешкання якось господь милосер[д]ний ще досі захоронив від усякого нещастя. З річей не маю я там багато, але книжок троха призбирав я і шкода було б, коли вони пішли б ogniu na pożarcie*. Забрати відтам тих речей нема як і нема де їх примістити. Тут у Niederalteich живу kątem**, з дня на день, чекаючи, коли скажуть забратися. Зрештою і вони, мої тутешні господарі, теж жиють з дня на день. У літі радив я собі так, що жив і харчувався у München'і, а на ніч відїздив останнім поїздом 18 км. на село. Першим ранішним поїздом повертав до праці. Не була це, що правда, ідеальна розвязка, все таки безпечна. Від коли, однак, понищили стації коло München'у, я був змушений перенестися аж сюди, до Niederalteich. Це місцевість 161 км. від München'y, по другім боці Дунаю. Получения фатальне. Мало що не цілий день треба сюди їхати з München'y, а щоби відси там щасливо і в час приїхати, треба вечером виїхати, в місточку Plattling переночувати, рано 7.45 вибратись у дальшу дорогу і так сполудня добитись до міста. Притім подорожування тут невимовно тяжке: кольосальні опізнення поїздів, а натовп і стиск, неначе на храм у Старуні чи в Пархачі. На зиму і вугля не маю багато, а заповідають, що зима буде сиберійська. Бідному все вітер в очі. Щастя, що маю ще большевицьку шапку зо Львова. Коли б бодай повернув сюди бр[ат]. Атанасій, тоді притулився б на два-три тижні коло нього, бо в Münnerstadt'i добре гайнують.

Такі то, бачите, мої розкоші. Але дякую богу і за те. Слабувати не слабую, нераз тільки страшна апатія огортає мене. Свого рідного слова не чую місяцями цілими. Незабаром, дня 20.10., обходитиму малий ювилей, 25-ліття священства. Справді, прикра це річ, зустрічати такі хвилини на чужині, на самоті. Так щож? Це моє особисте свято і відсвяткую його в святині серця мого.

За прислані мені привіти я Вам вдячний, а також дякую всім тим, що ще згадують мене. Чи правда це, що син д-ра В. Щурата з полькою оженився і в косцьолі шлюб брав? Цікавий я знати, чому Ви ніколи не згадуєте, де подівся і чи живий іще проф. К. Студинський. Також і про пок[ійного] о.В.Толочка обіцяли Ви написати мені докладніше, але якось досі не вчинили того. Може напишете при найближчій нагоді.

Оставайтеж з Богом!  Сердечно Вас поздоровляю,

Ваш, о.Й. Ів. Скрутень.

ЦДІА України у Львові, ф.364, оп.1, спр.98, арк.74-75 зв.

 

 

ПРИМІТКИ

1. Назарко Іриней, до 1944 р. ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові.

2. Бобрецький Євтимій, до 1944 р. секретар Галицької провінції ЧСВВ.

3. Решетило Степан-Семен (1889-1950), дослідник історії церкви, співпрацівник „Записок ЧСВВ до 1939 p., протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя ЧСВВ, 1924 р.місіонер на Закарпатті, 1929-1930 pp. ігумен василіянського монастиря у Варшаві, з 1931протоігумен провінції Найсвятішого Спасителя ЧСВВ, емігрував у США.

4. Назарук Осип (1883-1940), журналіст, публіцист, громадсько-політичний діяч. У 1919 р.редактор органу УГА „Стрілець.

5. Залозецький-Сас Володимир (1896-1959), професор Української католицької Богословської академії у Львові, мистецтвознавець, дослідник історії церкви, дійсний член НТШ, з 1947 р.професор Віденського університету. Співпрацював у „Записках ЧСВВ.

6. Голубець Микола (1892-1942), український мистецтвознавець, письменник, публіцист, дослідник історії церкви. Автор праць з історії української іконографії, редактор багатьох видань, постійний дописувач до „Записок ЧСВВ.

7. Луцик Теофіль, до  1944 р. парох села Кошляки Львівської дієцезії.

8. Яремчук Єронім-Максим (1909-1942), монах ЧСВВ, висвятився у Мюнхені в 1942 р.

9.  Щурат  Василь (1871-1949), літературознавець,  перекладач, дійсний член

НТШ (з 1914), 1915^1923 pp. - голова НТШ. З 1939 р. - професор Львівського університету.

10. Адреса монастиря св. Онуфрія у Львові.

11. Деркач Марія (1896-?), доктор філології, літературознавець, звичайний член НТШ (з 1935 p.), працювала над складанням предметного каталога бібліотеки НТШ. Редактор журналу „Нова хата (1925-1930).

12. Лужницький Григорій (1903-1990), письменник, театрознавець, історик культури, журналіст. Літературний редактор у видавництві „Українська преса. Друкувався під псевдонімами Л. Нигрицький, Меріям, Б. Полянич. З 1939 р. - на еміграції у США.

13. Лужницький Леонід (1869-1951), католицький священик Львівської архієпархії, професор Богословської академії. Автор підручників з догматики, літургії, етики, історії церкви та науково-популярних праць релігійного змісту. Помер на еміграції у Німеччині.

14. Возняк Михайло (1881-1954), український літературознавець, автор праць з історії давньої української мови і літератури, міжслов'янських культурних взаємин.

15. Генсьорський А. І. (1890-1970), український мовознавець, історик, автор праць з давньоруської та староукраїнської мов.

16. Дорошенко Володимир (1879-1963), український бібліограф, літературо­знавець, громадський і політичний діяч, з 1908 р. працював у бібліотеці НТШ, з 1937 р.її директор, з 1944 р. проживав на еміграції.

17. Костельник Гавриіл (1886-1948), почесний крилошанин Митрополичої Капітули, завідувач парохії Преображення у Львові, суддя митрополичого духовного суду І інстанції, письменник і публіцист, автор праць з історії церкви. Поклав початок новій літературі українців у Югославії.

18. Мудрий Василь (1893-1966), журналіст, громадський і політичний діяч, дійсний член НТШ, квестор і секретар Українського таємного університету у Львові (1921-1935),член Головної управи „Просвіти (1921-1931), головний редактор „Діла (1926-1939), віце-маршал польського сейму. З 1939 р. на еміграції у Німеччині, з 1949 р. - у США.

19. „Моє все листування (збережене в бібліотеці НТШ)...” – тепер листування І.Скрутеня зберігається у Центральному державному історичному архіві Мсраши у Львові (фонд Наукового товариства ш. Шевченка). Частина листування відклалася у фондах Греко-Католицької митрополичої консисторії, Протоігуменату василіанських монастирів, Богословської академії та в особистих фондах діячів культури і мистецтва.

20. Свєнціцький Іларіон (1876-1956), філолог, мистецтвознавець, організатор і довголітній директор Національного Музею у Львові (1905-1952).


21.  Dietrich  K.  Geschichte der byzantinischen Literatur. München. 1902.

22. Дьольгер Франц (1891-?), вчений, візантолог, дослідник візантійсвкого права, професор Мюнхенського університету (з 1931 p.), редактор журналу „Byzantinische Zeitschrift.

23. „Щастя, що Вороненький був окремо...” – йдеться, очевидно, про книгу Едварда Воронєцького, польського письменника, автора багатьох повістей на історичну тематику.

24. Looshom J. Der heilige Märtyrer Josaphat Kuncewicz, Erzbischof von Polock, aus dem Basilianer-Orden. Nach dem Lateinisch J.Susza aus dem gleichen Orden bearbeitet. München, 1898.

25. Боцян Йосип (1879-1926), церковний письменник, український католицький єпископ луцький, висвячений митрополитом Андреем 1914 p. y Києві, не долущений до своєї єпархії польським урядом, співпрацівник богословських і наукових журналів, ректор львівської Богословської академії (з 1923 p.).

26. Гердери, родина німецьких видавців і книготоргівців. Найвідоміші представники: Варфоломій (1774-1839), Карл Рафаель (1816-1888), Бенджамін (1818-1888), Теофіль Гердер-Дорнайх (1953). Фірма видає католицьку теологічну, філософську, історичну, мистецтвознавчу літературу, довідники, каталоги, лексикони.

 



[1] ЦДІА України у Львові, ф.309 (НТШ), оп.1, спр.390, арк.56-58.

[2] Там само.

[3] Лист Й. Скрутеня до І. Борщака від 25 жовтня 1949р. // Україна (Париж). 1951. 4.6. С.473.

[4] Борщак І. Про згаслих. О. Іван Йосафат Скрутень // Україна (Париж). 1951. Ч.6. C.473-475.

[5] Скрутень Й. Передмова // Записки Чина св. Василія Великого (дам - „Записки ЧСВВ”). 1924. Т.І. Вип.1. С.8.

[6] Там само. С.9.

[7] Борщак І. Про згаслих. О. Йосафат Іван Скрутень. C.473-475.

[8] Скрутень Й. Передмова. С.5-6.

[9] Там само. С.9.

[10] Die Geschichtswissenschaft in Sowjet-Russland 1917-1927. Bibliographischer Katalog, herausgegeben von der Deutschen Gesellschaft zum Studium Osteuropas, anlässlich der von ihr der Preussischen Staatsbibliothek zu Berlin veranstalteten Ausstellung. Mit êinem VcTwprt von Prof. Dr. Otto Hoetzsch. Berlin-Königsberg Pr. 1928. Ost-Europa Verlag.

[11] Скрутень Й. Рецензія // Записки ЧСВВ. 1928. Т.З. Вип.1-2. С.268-269.

[12] ЦДІА України у Львові, ф.376 (Скрутень Йосафат (1894-1951), священик ЧСВВ), оп.1, спр.17.

[13] Там само. Ф.364 (Лукань Степан-Роман (1907-1943), історик релігії, культури, бібліографії), оп.1, спр.98, арк.41 зв.

[14] Там само. Арк.62-63.

[15] Борщах І. Про згаслих. О. Йосафат Іван Скрутень. С.473-475.

[16] ЦДІА України у Львові, ф.364, оп.1, спр.98.

[17] Там само. Спр.31.

[18] Там само. Спр.37-44.

[19] Там само. Спр.48.

[20] Там само. Спр.55.

[21] Там само. Спр.51-60.

[22] Там само. Спр.30.

[23] Там само. Спр.32.

[24] Там само. Спр.29.

* Якщо богу буде завгодно (лат.).

** Непереборна обставина (лат.).

*** Через (лат.).

**** Адреса відсилача (лат.). Тут і далі підкреслення в оригіналі.

***** Як би нічого ніколи (пол.).

****** Rechsmark (нім.)німецька імперська марка, грошова одиниця до 1948 р.

* Велика кількість (від кім. groß – великий).

** Остаюсь завжди йому відданим. У бібліотеці я знайшов деякі матеріали, що висвітлюють характер і зовнішню діяльність гетьмана Б. Хмельницького. Це повідомлення було написане для Баварського короля кимось із сучасників в Італії в XVII ст. Тепер моєю особливою турботою є зібрати усе те, що у тих регіонах від давніх часів було залишено про монахів східного обряду і в такий спосіб вихопити із забуття, щоб моє перебування не виявилось марним і безрезультатним. Крім того, намагатимусь хронологічно, як кажуть, а також згідно з місцевими джерелами дослідити історію,  що  стосується  української громади,  яка  в  час  світової війни  має оселю у Мюнхені, оскільки всі ті, які досі живуть, поволі старіють або мають намір перемандрувати в інше життя. Бувайте здорові і не забувайте переказати  Вашій дружиш  мої найщиріші поздоровлення (лат.).

* Хоробрим сприяє доля (лат.).

* Розрізнені, окремі (пол.).

* „I  вороги людині  ближні  її'  (церковносл.).

** На Тебе,  Господи,  я  уповав, залишаючись у тій вірі  навіки (лат.).

* 3  вогнем,  згоріли  (пол.).

** Наймаю  куток  (пол.).