27 січня 2011 року

 

виповнилося

120 років

 

від дня народження геніального українського поета, перекладача,
публіциста, державного та громадського діяча

Павла Тичини (1891-1967).

«Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих,

що самі творять школи... Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання.

Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю...

Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа» (Сергій Єфремов)

 

Навчався в Київському комерційному інституті, який не закінчив. Працював у газеті «Рада», журналі «Світло» (1913-1914), у театрі Миколи Садовського (1916-1917), а в роки світової та громадянської воєн – у газеті «Нова Рада» (1917), журналі «Літературно-науковий вісник» (1918-1919), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919), у Першому державному драматичного театру. 

Член літературних організацій «Гарт» і «ВАПЛІТЕ», які очолював М. Хвильовий.

Директор Інституту літератури (1936-1939, 1941-1943). Голова Верховної Ради УРСР (1953-1959). Міністр освіти УРСР (1943-1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат багатьох престижних премій. Перший лауреат Шевченківської премії (1962).

 

Залишив по собі велику, але різну за естетичним рівнем спадщину:

десятки поетичних збірок – «Сонячні кларнети» (1918), «Замість сонетів і октав» (1920),

«В космічному оркестрі» (1921), «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924),

численні «партійно витримані» книжки поезій, які засвідчили капітуляцію перед радянським тоталітаризмом і розтиражовували імперативи сталінської генеральної лінії комуністичної партії – «Чернігів» (1931),  «Партія веде» (1934), «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості» (1938), «Сталь і ніжність» (1941), періоду Другої світової війни та повоєння – «Ми йдемо на бій» (1941), «Перемагать і жить!», «Тебе ми знищим – чорт з тобою» (1942), «День настане» (1943), «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953), «Ми свідомість людства» (1957), «Дружбою ми здружені» (1958), «Зростай, пречудовий світе» (1960), «Комунізму далі видні» (1961), «Тополі арфи гнуть» (1963), «Срібної ночі» (1964),

поеми «Золотий гомін» (1918), «Похорон друга» (1942), поема-симфонія «Сковорода», переклади з вірменської, грузинської, арабської, турецької, єврейської та слов’янських мов, публіцистика та літературознавча есеїстика тощо.

 

Інформаційно-аналітичний і профорієнтаційний центр